Я – Владислав Храпак, голова політичної партії «ВО «Факел», головною метою якої є викриття та злам тієї політичної системи, яка управляє нами.
Ця система запрацювала не вчора, і навіть не 5 років тому. Це те, що відбувається з нашою країною вже понад 28 років.
Я – підприємець, який пройшов шлях виробництва меблів від гаража до меблевої фабрики. Так, я – не бідна людина, але у мене як у громадянина вже болить душа від розуміння тих умов виживання, в які дедалі глибше скочуються і прості люди, і бізнес, які регулярно сплачують податки для того, щоб держава забезпечувала гідний рівень життя своїх громадян.
«Розділяй і володарюй», – ось гасло цієї системи. Це те, що відбувається щохвилинно у всіх сферах людського життя. Ми – розділені, розбиті на дрібні шматки трактуваннями історії, релігіями, мовами й таке інше. З усіх боків на нас тиснуть якісь чужі й незрозумілі стандарти світобачення. Та хто каже про людину як центр усього цього дійства?!
Увесь цей тиск – гидка й чітко спланована стратегія з деморалізації громадянського суспільства, яка втілюється через засоби масової інформації, підконтрольні цій системі.
Ця система написала для себе закони таким чином, щоб роздрібнене суспільство перебувало у постійному відчутті несправедливості, агресії по відношенню одне до одного, ще більшому зубожінню і, як наслідок, – відчаю!
Владні інституції перетворилися у вертикаль обкрадання і видурювання грошей.
Ви ж подивіться, кожна реформа закінчується ще більшою неефективністю, якість життя погіршується, зате з’являються прізвища нових мільйонерів!
Я не проти мільйонерів чи олігархів, які вміло користуються написаними для них законами. Вони є лише одним із проявів тієї реальності, в якій опинилася країна сьогодні. І ця реальність є такою, що бідність і розгубленість одних стає багатством і впевненістю других.
Одні українці грабують інших і не бояться ні Бога, ні чорта! Нажива будь-якими методами стала атрибутом «українського щастя». Та все ж таки, це щастя – примарне, як дедалі примарнішою стає і наша держава. І ця злочинна система знає про це, але робить все для того, щоб ми цього не зрозуміли. Методи – старі й прості: бідність і страх за своє майбутнє і майбутнє наших дітей. Бідні люди, які живуть у постійному страху, – ідеальний стан суспільства для протягування темних справ системи.
Ми повинні змінити це! Досить говорити про це пошепки і молитися на «божків» політичного бомонду України. Це вони розділили нас і продовжують дурити, бо кожен з них є тим «ізбранним» і далеким від того, за що болить душа звичайного громадянина нашої країни.
Тільки зрозумівши це, ми всі разом зможемо побудувати нашу українську модель українського щастя!
