Чи повинна земля стати товаром? Повинна! До цього питання українське суспільство підійшло впритул. Але, щоб запровадити ринок землі, в першу чергу, потрібно врахувати загальнонаціональний інтерес.
Так склалося історично, що українець за своєю ментальністю – це господар! І сьогодні, говорячи про повернення заробітчан додому, про можливість працювати на себе, свою родину, країну, влада має створити всі умови для цих процесів.
По-перше, це доступне кредитування для всіх бажаючих займатися фермерством (мається на увазі цільове використання коштів на обладнання, техніку тощо). Порівняно з великим капіталом, який працює на землі у вигляді агрохолдингів, фермер має дуже слабкі позиції на старті. Для придбання необхідного – чи то техніка, чи то добрива, посівний матеріал – необхідні кошти. А де їх взяти, якщо українське село нищиться вже протягом багатьох років? Для того, щоб фермерство нарешті змогло отримати реальний шанс стати повноцінним гравцем сільськогосподарського ринку, повинні бути запущені певні короткострокові програми кредитування.
По-друге, обмеження купівлі землі громадянином України до 500 га в одні руки. Саме цей обсяг, на мою думку, є тією золотою серединою, яка буде посильною для самостійного оброблення й рентабельною для отримання прибутків від ведення господарства. Фермер повинен працювати на своїй землі. Так, для створення потужного господарства це – мало, але ж фермери можуть об’єднуватися! Планувати спільну діяльність, доповнювати одне одного, допомагати одне одному досвідом, технікою, вивчати попит, удобрювати землі, дотримуватися графіків сівозмін, бачити стратегічні можливості своєї діяльності – все це легше робити разом. І найголовніше – така діяльність потужних фермерських об’єднань із допомогою й мінімальним, але все ж контролем держави, дасть можливість забезпечити український народ якісними та безпечними продуктами.
По-третє, основним і пріоритетним покупцем землі є держава, яка маєправо надавати в оренду землю фермеру. Фермер, який хоче продати свою землю, в першу чергу, заявляє про це органам державної влади. Якщо держава не зацікавлена в купівлі саме цієї землі, фермер може продати її в інші приватні руки. Але для такого обігу «земель-грошей» надзвичайно важливою є робота правоохоронної та судової гілок влади. У нас із цим поки що повний хаос!
По-четверте, знизити прохідний поріг для абітурієнтів до вступу в аграрні заклади освіти; у подальшому відправляти студентів на оплачувану виробничу практику до передових аграрних країн світу, де вони зможуть опанувати досвід, враховуючи всі плюси та мінуси сучасних агротехнологій.
Також потрібно відновлювати та підтримувати нинішню українську селекцію, пропагуючи в рослинництві та тваринництві вітчизняну генетику.
Таким чином, будуть створені робочі місця, аграрні заклади вливатимуть нову кров до галузі в цілому.
Мають місце і крупні аграрні підприємства, комплекси тощо. Та їх основна функція – це експорт.
Тож на завершення скажу, що лише грамотна і відповідальна позиція держави здатна забезпечити якісне впровадження ринку землі й відродження сільського господарства. Тільки наполегливий труд і законність здатні вивести Україну на якісно новий рівень ідати змогу їй посісти почесне й справедливе місце основного аграрного гравця світу.
