Саме за таким вектором «Захід-Схід» роздирають Україну протягом 28 років політики різних назв, стратегій, перспектив. І саме як наслідок такого роздирання поглиблюється розкол в українському суспільстві.
Сьогодні ми маємо тисячі загиблих на Сході, анексований Крим, мільйони внутрішніх переселенців. А вже завтра може статися так, що поділ України по Дніпру, про який посіяні зерна в нашому суспільстві ще з 2004 року, стане не просто картинкою в інтернеті, а новою реальністю нашої держави.
Політика наслідування чужих ідеалів й нав’язаних світоглядів здатна привести нашу країну лише до знищення української державності як такої.
Наша земля, наш народ, наша історія – перлина європейського континенту. Все, що тільки можна було б побажати, – у нас Є! Тому нам не потрібно ні на Захід, ні на Схід. Досить розглядати чужі вікна й молитися чужим ідолам.
Якщо ми – нащадки нашої гордої історії, чому ж відмовляємося будувати свою країну згідно з власним бачення свого теперішнього й майбутнього?! Чи може ми не знаємо, яким повинно бути це наше «сьогодні» й «завтра» і нам потрібні поводирі?
Маючи такі географічні, етнічні, ментальні складові, ми повинні стати найбагатшою й найрозвиненішою в усіх аспектах державою. У нас є для цього все. І саме щоб цього ніколи не сталося, нам посіяли протухле зерно хибного вибору: Захід чи Схід, і годують нас цим зерням вже 28 років.
Ні на Захід! Ні на Схід! А до себе!
Досить падати в боргові ями й вірити в те, що хтось збудує нам країну. Вони збудують, але – для себе, а не для нас. Тому досить сліпої віри. Досить ілюзій. Досить розбрату.
Якщо хочеш зберегти країну – час забути лозунги, вигнати лжепророків й повернутися до реального життя. Україна – це ми!
