Нові реформи старими методами

Протягом останніх десятиліть наша країна перебуває у зоні такої собі політичної турбулентності. Це проявляється безкінечними інноваціями від центральної влади, які іменуються різними словами: то приватизація, то оптимізація, то турборежим. Але чи стає життя пересічного українця легшим та якіснішим?

Останньою із впроваджених реформ, яка ще продовжує втілюватися в життя громадян, є реформа децентралізації. Так, реформа правильна і потрібна, але наскільки якісно впроваджується вона в Україні – знову відкрите питання.

Важливим і суттєвим плюсом цієї реформи є осідання у місцевих бюджетах значних коштів, які раніше наповнювали загальнодержавний бюджет і потім розподілялися із центру на місця. Саме такий алгоритм розподілу грошей був причиною того, що столиця й обласні центри активно розбудовувалися, а ось вже на інші міста, містечки, села та селища міського типу фінансів часто вже не вистачало. Зараз ситуація з розподілом коштів кардинально змінилася, і влада на місцях  дійсно має можливості якісно змінити прості реальності повсякденного життя. Та що відбувається насправді?

Прості реальності звичайного життя людей полягають у комфортному і спокійному плині їхніх життєвих буднів. А це – якісні послуги ЖКГ, водопостачання, забезпечення теплом, зручна транспортна мережа, безпечні дитячі майданчики й навіть естетика наших дворів.

Та у нас як завжди: реформи нові та підходи (чиновники?) старі. Замість того, щоб направити кошти у дійсно конструктивне русло і змінити на краще складові буденного життя українців, місцева влада, користуючись знову ж таки «якісно написаними законами» направляє ці кошти на закладання міцних основ функціонування своїх бізнесі у майбутньому. Для прикладу – наша Біла Церква: гарячої води немає вже понад … років, холодна вода у кранах – неприємна для пиття, двори наших осель схожі на виснажені ділянки занедбаних територій, яскраві дитячі майданчики, які з’являються у місті як зразок «бурхливої» діяльності місцевих депутатів, насправді криють у собі небезпеку для найменших. Влада у місті не знайшла можливості направити багатомільйонні бюджети чотирьох минулих років на вирішення цих важливих питань, бо такі вкладання коштів не є перспективними для місцевих чиновників, як і відновлення будівлі центральної дитячої бібліотеки. Такі вкладання  коштів – просто владання коштів в інфраструктуру, а ось закладання бруківкою алеї поміж двох проїжджих частин – це ще й вічний бізнес на «бутафорній» інфраструктурі. Напевно, вони вважають, що носити воду у «буньках» по красивій алеї – то і є покращення життя білоцерківця.

Тож, знову вийшло як в тій приказці: «І злодія не було, а батька вкрадено!» Гроші громади отримали, а от якісно освоїти їх не зуміли.

Чому так відбувається в Україні, що кожен благий намір виливається в чергове шахрайство? Відповідь лежить на поверхні: владі немає діла до того, як живуть українці.  Владу цікавлять лише прибутки, які можна отримати з українців і сьогодні, і завтра, а якість води у кранах – то вже не їхня турбота.

Бо якби було інакше, то рішення про впровадження реформ були б прописані інакше. Принаймні, в них точно було б сказано, що відновлення діяльності життєво необхідних і стратегічно важливих об’єктів інфраструктури і є першочерговими завданнями влади на місцях.

А так все знову закінчилося бізнесом для одних, і розчаруванням для інших.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *